Relax-читання на Radio Relax
Подкаст «Relax-читання на Radio Relax» пропонує слухачам уривки з улюблених літературних творів, які хочеться перечитувати. Радіо Relax щодня й цілодобово ділиться такими фрагментами, щоб кожен міг знайти час для занурення в чарівний світ книг. Це аудіочитання, створене для розслаблення та натхнення.
Епізоди
Айн Ренд. Атлант розправив плечі (14.06.2026)
Хто б ти не був, подумки зверталася вона до свого героя, ти, людина, яку я завжди любила, але так і не зустріла, ти, кого я сподівалася побачити в кінці шляху, що йде за обрій, чию присутність відчувала на вулицях міста і чий світ була готова заповнити, - знай: мною керували любов до тебе, надія знайти тебе та бажання гідно явитися перед тобою. Тепер я розумію, що мені не знайти тебе, - ти недосяж
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави (13.06.2026)
Знаєш, так легко піддаватися маніпуляціям, страхам, легко ображатися і пересмикувати зміст, коли ти чогось дуже-дуже хочеш. І це щось стає настільки важким, що викривлює всі площини навколо, прогинає їх - і простір начебто починає сипати «знаками». Хоч насправді ніякі то не знаки. Коли дуже-дуже чогось хочеш, то це щось, кажуть, перетворюється до ідола. І вимагає жертв. Переважно даремних. А ще ц
Ореста Осійчук. Абрикосова книгарня (12.06.2026)
Ми з цьоцею присунули ящики з ялинковими прикрасами, які пахнули минулорічним Різдвом, пилюкою та мишами. Цей запах здавався кращим за найдорожчі парфуми. Затамувавши подих, я занурив руки у холодне сіно, щоб витягнути свій перший скарб. Це була пташка... Малесенька, напівпрозора цвірінька із прикріпленою до лапок делікатною прищіпкою. Тієї миті я був певен, що насправді чую спів, який сотнями мет
Люко Дашвар. На запах м'яса (11.06.2026)
Весна щодня по краплі вливала в душу надію — сонцем і свіжим вітром, зеленим паростком, дурними горобцями, що влаштовували бійку прямо на ґанку за суху хлібну скоринку, лелеками — оселилися на стовпі біля жовтої порожньої хати, вигинали довгі шиї назад так неймовірно, що дзьоби торкалися крил на спині.
Жанна Куява. Гордієві жінки (10.06.2026)
Насправді одинокість приваблива. Спершу ти її ненавидиш, потім до неї звикаєш, а надалі вже без неї не можеш. /.../
Попервах вона справді смутить і напружує. /.../ Але часто заспокоює та веселить. І найбільше – задовольняє.
Бути одиноким не означає бути нещасним. Бути одиноким – означає мати себе для себе, а не для когось. Хіба це недобре?
Знати і чути себе в повноті – хіба то погано?
Оцінити себе
Наталя Гурницька. Мелодія кави у тональності кардамону (09.06.2026)
Насправді людське життя ніколи не є аж таким страшним чи трагічним, як видається людині моментами. Навіть у горі є натяк якщо не на майбутню втіху, то принаймні на позбавлення від ілюзії, що щось направду залежить від людини та її бажань... Бо все в цьому світі давно і дивно переплелося, переплуталося, поєдналось у єдиному полотні - як барви на картині або нитки в гобелені. Нитка за ниткою, барва
Максанс Фермін. Сніг (08.06.2026)
Сніг - білий. Тому він - вірші. Дуже чисті вірші. Він заморожує природу і захищає її. Тому він - живопис. Найтонший живопис зими. Він постійно змінюється, тому він схожий на почерк. Є десять тисяч способів написати слово сніг. Він слизький. Тому він - танець. На снігу кожен може відчути себе танцюристом.
Він перетворюється на воду. Тому він - музика. Навесні річки і джерела стають симфоніями біли
Харукі Муракамі. Норвезький ліс (06.06.2026)
Як я вже говорила тобі до цього, найкраще - це запастися терпінням і чекати. Чи не втрачати надії і розплутувати заплутані нитки одну за одною. Як безнадійна не була б ситуація, кінець у нитки завжди десь є. Нічого не залишається, як чекати, подібно до того, як, потрапивши в темряву, чекаєш, поки очі до неї звикнуть.
Дара Корній. Муза плакала (05.06.2026)
Любов довго терпить і все пробачає. Тепер я знаю, що майже все. Моє кохання було високим як найдовший літній день і вірним як тінь, яка завжди поруч. Воно літало попід хмарами й було вище неба. Воно розганяло негоду вітром пристрасті, коли буревій вирував над твоєю головою і затуляв зорі. Моє кохання ходило землею і збирало нектар з квітів для твого натхнення. Воно клало під ноги гірські едельв
Френсіс Бернет. Таємний сад (04.06.2026)
Такого Колін не міг побачити навіть у найсміливіших мріях: цвіли дерева, поміж молодою травою око милували золотаві, фіолетові і білі клаптики — це цвіли квіти, що їх посадили Мері з Дікеном. Вгорі ширяли пташки, скрізь співи, дзижчання, гудіння, щебетання. І пахощі, неймовірні пахощі — землі, трави, квітів. Колін зачаровано слухав і дивився, дивився і слухав, вбирав у себе цілюще повітря, підстав
Френсіс Бернет. Таємний сад (02.06.2026)
— Так, нема нічо’ ліпшого, як запах свіжої землі. І трави, і вересу, — поважно похитав головою Дікен.
- Я також дуже люблю, як пахне земля. Особливо коли падає дощ. Я тоді лягаю під кущем і слухаю, як краплі падають на верес, і втягую у ніздрі ці пахощі. Мама каже, що в мене такий чутливий ніс, як у зайця.
Френсіс Бернет. Таємний сад (01.06.2026)
Колін відкинувся на спину візка і задивився у небо. З пустища дув легенький свіжий вітерець і приносив дивовижні пахощі. Колін вдихав їх на повні груди. Довкола було стільки барв, стільки звуків, що жодна книжка, яку він прочитав до цього, не здатна була їх передати. Тож хлопець тільки крутив головою навсібіч і дивувався.
— Ото справді музика, — вимовив він захоплено, дослухаючись до пташиного хор
Кейт Аткінсон. За лаштунками в музеї (31.05.2026)
Я обережно торсаю Патрицію й кажу:
— Он різдвяна панчоха.
— Точно, — байдуже каже сестра, і я розумію, що це вона, зіграла роль Санта-Клауса.
Стара добра Патриція. Їй, мабуть, ця роль дається особливо тяжко, адже попри те, що їй, звісно, уже тринадцять, і взагалі, вона — чи не найдоросліша людина в родині, їй гірко від того, що чари пішли з нашого світу. Ніякого тобі різдвяного діда, ніякої зуб
Ельчін Сафарлі. Мені тебе обіцяли (30.05.2026)
Ось тільки, знаєш, я, напевно, так сильно чекала літо, щоб знову засумувати за осіню. За трішки прохолодному повітрю і сумними сутінками. Закутуватися в шарф, зігрівати руки в кишенях... Я божевільна, так? Весь рік квапила літо, ось воно прийшло - і все, я перегоряю. І річ не в спеці, від неї не втомлююся. Просто за характером я більше схожа на осінь.
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави (29.05.2026)
Поки ти їхала додому й уперто не вірила в Ніщо. Ти неодмінно скажеш дітям, що за кожним ілюзорним Ніщо є Щось - чудове, добре, радісне - і вони, як завжди, тобі повірять. А коли трохи підростуть - зрозуміють. І вигадуватимуть зимові історії разом із тобою. Може, навіть самі колись сплетуть тобі теплі шкарпетки на ноги. Щоби тобі завжди було по-зимовому тепло. Бо взимку, ти знаєш, дуже особливе теп
Джек Кенфілд, Марк Хансен, Емі Ньюмарк. 101 Різдвяна історія (28.05.2026)
Навіть в найтемнішу Віфлеємська зірка яскраво сяє на небосхилі, показуючи шлях до надії і зцілення. Адже багатьом з нас потрібно нагадування, що достатньо лише трохи сильніше постаратися, щоб стати чудом, яке перетворить печаль ближнього в радість.
Ліна Костенко. Записки українського самашедшого (27.05.2026)
... народ у нас витривалий, привчений завжди терпіти щось в ім’я чогось, — головне, щоб не було гірше. Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття ж кращого співвіднесене з гіршим, отже, завжди є люфт для надії. Я особисто дуже надіюсь, що у новому столітті все буде інакше, і ми будемо інакші, і не потягнемо за собою шлейф тих самих проблем. Бо я вже не так боюся
Регіна Бретт. Бог ніколи не моргає (26.05.2026)
Зроби своє життя настільки чудовим, що буде неважливо, чи з'явиться в ньому хтось. Хапайся за будь-яку можливість завести нових друзів, познайомитися з новими людьми, поринути в пригоду. Живи життям своєї мрії, а не шукай жінку або чоловіка своєї мрії. Як тільки перестанеш ганятися за метеликом, він м'яко опуститься на твоє плече. Замість того, щоб шукати собі того чи ту єдину, стань тіє
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави (25.05.2026)
Інколи Віра казала собі, що могла б написати найцікавішу книжку з філософії, але так ніколи цього й не зробить, бо миті, коли думки приходять до неї, виявляються ще й незвичайно красивими митями, які хочеться відчувати, проживати, якими насолоджуватися, під які танцювати, заплющивши очі, і так, із заплющеними очима, сидіти, а не занотовувати якісь там філософські вислови в записнику. А ще такі мит
Раян Голідей та Стівен Генсільман. Зберігайте спокій. Щоденна інструкція з вирішення проблем (24.05.2026)
В обідній час подумайте над тим, що єдина річ, якою ви по-справжньому володієте, — це ваша здатність робити вибір, використовуючи здоровий глузд і судження. Це єдине, чого у вас ніколи ніхто не зможе забрати.
Пополудні згадайте, що доля — не у ваших руках, ви контролюєте лише власні рішення. Земля крутиться, і ми рухаємося разом із нею. Залежить тільки, у якому напрямку — добра чи зла.
Увечері н
Туве Янссон. Все про мумі-тролів (23.05.2026)
Можна лежати на мосту і дивитися, як тече вода. Або бігати, або бродити по болоту в червоних чобітках, або ж згорнутися клубочком і слухати, як дощ стукає по даху. Бути щасливою дуже легко.
Світлана Талан. Купеля (22.05.2026)
…Понад берегом невеличкої річки росли кружком верби, мов зачаровані дівчата, дрімаючи під монотонність шуму води. ... Колись давно, коли одна верба було молодою та могла милуватися своєю вродою у віддзеркаленні води, блискавка влучила у дерево й розчахнула його навпіл. Одна половина дерева залишилася стояти, а інша не витримала й величезна гілка під своєю вагою завалилася набік. Але верба не хотіл
Галина Вдовиченко. Маріупольський процес (21.05.2026)
Любий мій, я з тобою зараз. Чуєш? Зліва, де серце.
Тут тепло, тут завжди тепло, навіть коли ти мерзнеш. Тут чути живі поштовхи твоєї гарячої крові. Наче кроки. Наче ти йдеш лунким коридором – тук, тук, тук, тук… /.../ Йди, мій любий, роби своє. Я чекатиму. Ти відчуваєш це, правда? Живу із цими думками, лягаю з ними і прокидаюся з ними.
Ти – вісь мого світу. Світ обертається навколо тебе, навколо
Мирослав Дочинець. Оперетта (20.05.2026)
Поруч мене сиділи двоє стареньких, він і вона. Бліді, сумовиті, роками й болячками притлумлені люди. Такими здалися на початку. А потім краєм ока я бачив, як він поклав свою тремтячу руку на її. А пристрасті на сцені наростали. І той дідусь у запалі розчуленості важко, з пристогоном схилив свою голову їй на коліна й похапцем став цілувати жовті, з ліловими прожилками руки дружини. А вона гордо й н
Аль Квотіон. Запчастина Імпровізації (19.05.2026)
Осінь – пора поетів і задумливих жінок, пора, коли крениться чаша ваг і неприборкана лють життя йде на спад. Восени осідає пил. Пил переживань, що б'ють по оголених нервах, пил божевільних ідей і майже початих звершень. Восени остигає небо. І разом з ним остигає звіриний рик пристрасті, стаючи тихою умиротвореної ніжністю.
Ірена Карпа. З роси, з води і з калабані (18.05.2026)
Пишу це, аби ще раз нагадати про нехитре женськое щастье: почуття, нюанси, дзенську радість, кінець кінцем. Адже для того, щоб жити на повну, не потрібно мати ні статусної пишноти, ні чогось іще, аби заздрим сусідам вилазили очі. Від усього, що маєш, робиш, відчуваєш, треба отримувати насолоду. І вона, хай не дивно, не збільшується від нагромадженого багатства. Адже можна й у винайнятій хаті пофар
Анаіс Нін. Щоденники (17.05.2026)
У кожного є своє криве дзеркало, в яке він дивиться, і здається самому собі то величезним велетнем, то крихітним малюком, то незвичайно товстим, то худим як сірник... Тому, хто осягнув, що долею можна керувати, відкриється, що немає необхідності сліпо слідувати по колії, яку залишили перші враження в сприйнятливої дитячої душі, що немає необхідності кроїти себе і своє життя за лекалами першого жит
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави (16.05.2026)
Кав’ярня. Тут каву готують за п’ять хвилин, а замовлену випічку виймають просто з холодильника. Усе нашвидкуруч… Леся зайшла й сіла на вільне місце в закутку. Туди треба було йти повз декілька столиків, а це для жителів міста занадто далеко. Вони окупували ближчі столики. Завжди поспішають. Та ще й уранці. ... Люди читають у метро електронні книжки. Спілкуються з рідними телефоном. Їдять вулично-ф
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави (15.05.2026)
Коли ти так далеко, то, щоби зігрітися, мені треба залучати важку артилерію втеплюючих засобів. Три пледи - мій, твій і ще наш дорожній зверху. Електричний чайник із гарячою водою - щоби можна було його обійняти й трохи пройнятися його теплом. Наповнити бабусин пузатий заварник із гарними дрібними трояндочками заваркою вщерть. Горнятко з плетеним «светриком». Фотографії нашого моря. Багато красиви
Януш Леон Вишневський. Мартіна (14.05.2026)
Ти навіть не уявляєш, яка це мука. Як це буває, коли слухаєш чоловіка і тобі здається, ніби він, як із шухлядок столу, дістає з твоєї голови думки. Вмикає музику, і це саме те, що ти хотіла почути. Наливає в келих вино, і це саме те вино, якого тобі хотілося. Він йде змінити сорочку і повертається в такій, яку ти бачила на ньому в своїх мріях... А коли ти з ним розмовляєш, то майже так, як ніби сл
Марія Матіос. Солодка Даруся (13.05.2026)
О, весільна хора для того, хто її чує, звучить, як попередження, ба, швидше — завчасний подзвін, а може, навіть попередній, і дещо несправедливий вирок тріпотливому з радості людському серцю. Може, краще б ніколи не йти до танцю під цю сумну, як жіноча доля, і безконечно гостру, немов неминуче занесена сокира історії над кожною чоловічою головою, мелодію; може, краще стояти осторонь, і просто слух
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави (12.05.2026)
Словом, передсмак весни з кожним днем усе повніший. Я ще не встигла зовсім-зовсім перейнятися ним. Але, здається, щось усередині стало туди, де мало бути. Пізньозимовий щем у серці зник, натомість повернулися радість і натхнення. Я вже мрію про те, як даруватиму весну найдорожчим друзям за філіжанкою кави з горіховим сиропом. Скучила за читанням на гамаку. А ще далека дорога знову кличе - і це для
Марк Твен. Щоденник Єви (11.05.2026)
Єдине моє бажання і найпристрасніше моє благання - щоб ми могли покинути цей світ разом; і це благання ніколи не перестане звучати на землі, воно буде жити в серці кожної люблячої дружини в усі часи, і його назвуть молитвою Єви. Але якщо один з нас повинен піти першим, нехай це буду я, і про це теж моє благання, - бо він сильний, а я слабка, і я не так необхідна йому, як він мені; життя без нього
Юліана Яроцька. Дні сили та слабкості» (10.05.2026)
Старий добрий поштар Генрі Фріман розносив пошту. - Генрі! – гукнув Кряж та подався назустріч, - Ти це, чи не ти? Поштар йшов повільно – суглоби – і відгукуватися здалеку у відповідь не поспішав. Якщо є листи – ніколи їх не відкриє і не прочитає, жодної марки з конверту ніколи б не вкрав. Порядна людина. Стара школа. Він взагалі був людиною скромною та усміхненою, немов божа квіточка. І своєю дитя
Надійка Гербіш. Теплі історії до шоколаду (09.05.2026)
Вулиці залиті сонцем і весною. Вулиці - наче келихи, і небесні офіціанти щедро наливають у них світло, тепло, дарують трохи свіжого вітру й притрушують запахом кави з цинамоном.
Сесілія Ахерн. Постскриптум. Я тебе люблю (08.05.2026)
Полюбити людину, яка відповідає тобі взаємністю, - це саме собою диво. Але ще краще, ще важливіше знайти в цій людині споріднену душу. По-справжньому споріднена душа - це про того, хто розуміє тебе, як ніхто інший, любить, як ніхто інший, хто завжди поруч, що б не трапилося... Кажуть, ніхто не вічний. Але я переконана, що для деяких любов – безсмертна.
Бруно Ферреро. Скажіть це раніше (07.05.2026)
Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз. Не думай: «Моя мама, мій син, моя дружина вже знають про це». Чи тобі би надокучило чути такі слова: «Я тебе люблю»? Стисни руку тієї особи, яку любиш, і скажи, хоч очима: «Ти мені потрібний! Люблю тебе!» Любов – це життя. Є земля живих і земля мертвих. Їх відрізняє любов.
Надійка Гербіш. Теплі історії до шоколаду (06.05.2026)
Чоловік був годинникарем, і Дані інколи здавалося, неначе він бачить наскрізь не лише механізми, а навіть час. Лука ніколи нікуди не поспішав і вчив того дітей.
— Найважливіше ви все одно встигнете, — проказував тихо, гладячи Мірчика по каштанових кучерях і усміхаючись донечкам, що на мить присіли на канапі.
Харукі Муракамі. Норвезький ліс (05.05.2026)
Як добре,що можна комусь написати листа. Це насправді чудово, коли можеш ось так просто сісти за стіл, взяти олівець і написати, коли хочеш передати комусь свої думки . Звісно, коли напишеш все на папері, то здається, що зміг лишень передати якусь частину того, що хотів сказати. Але і це, на мою думку, непогано. Я зараз щаслива вже від того, що з’явилося бажання комусь про щось писати. Тому і пишу
Ульф Старк. Маленька книжка про любов (04.05.2026)
І тут вона вийняла з портфеля кишенькове люстерко. Кругленьке, з синьою кришечкою. Прошу, – мовила вона. – Це тобі від мене на Різдво. Коли ти глянеш у нього, то побачиш того, кого я люблю.
Ельчін Сафарлі. Якби ти знав... (03.05.2026)
Добре, є осінь, вона ніжно і акуратно готує нас до холодів. Улюблена осінь. Час роздумів, рук в кишенях, глінтвейну вечорами і приємної меланхолії...
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави (02.05.2026)
Узимку легко писати казки. Узимку взагалі легко писати. Не лише тому, що писати - одне з небагатьох (відносно) корисних занять, доступних зимової пори. Узимку більший простір для уяви. От їдеш у потязі - і за вікном уранішнє сонце вихоплює зі сніго-туманної «закулісної темряви» поснулі села. Будиночки, кошлатиться дим із димарів, і більше нічого не видно. Усе вкрите снігом. Таємницею. Сніг, наче б
Люко Дашвар. Мати все. (01.05.2026)
Морозяка розгулявся — руки й у рукавичках дубіли. Цілував у щоки, нагадував: за тиждень Новий рік! Нове щастя, радість, мрії і сподівання. Загорніть у стару ковдру печалі, викиньте на мороз. Хай застигнуть хоча б до весни, а весна зі своїми рецептами прилетить. Допоможе.
Катя Смачило. ХТО ТАКА ЦЯ КІРА? (30.04.2026)
Шкільний пішохідний перехід ряснів підлітками. Переважно дівчатами років дванадцяти-тринадцяти. Через вітрове скло Кіра могла добре їх роздивитися. Різні, але всі такі юні і по-своєму особливі. Попереду в дівчат велике життя, з яким треба щось робити. І насправді можна з тим життям робити мільйон усього прекрасного. Але у тринадцять чомусь так не здається. Натомість буває безпричинно соромно, плак
Віл Хьойген. Різдво гномів (29.04.2026)
Подарунки гномів обов’язково повинні бути зроблені своїми руками. Гноми б ніколи й не додумалися купувати подарунки, це ж так по-дурному і невиховано! У гномів навіть є приказка: “Що зроблено руками, то від серця”.
Святослав Черній. Слова - це любов (28.04.2026)
Спочатку було слово. І відтоді як же багато воно означає в нашому житті. День починається зі слова. Розмова - з нього ж. Монолог - зі слова, а діалог - із двох. Слово може бути приємним, щирим, добрим, милим; великим, коротким, маленьким; костурбатим, дивним. Апогеєм мовлення є гості слівця, які водночас можуть бути іронічними й улесливими, а ще - жартівливими. Слово - зброя, здатна воювати яз за
Туве Янссон. В кінці листопада (27.04.2026)
Повільний перехід осені до зими - зовсім не погана пора. Це пора, коли потрібно зібрати, привести в порядок і скласти всі свої запаси, які ти накопичив за літо. А як чудово збирати все, що є у тебе, і складати ближче до себе, зібрати своє тепло і свої думки, заритися в глибоку нірку – в надійне укриття; захищати його як щось важливе, дороге, твоє власне. А після нехай мороз, бурі і морок приходять
Харукі Муракамі. Танцюй,Танцюй,Танцюй (26.04.2026)
Був надзвичайно приємний весняний вечір. Синя заграва наче невидимим пензлем зафарбовувала небо дедалі більше, поки нарешті не залягла нічна темрява. Втомившись од читання, я поставив платівку із тріо Шуберта опус 100 у виконанні Стерна-Роуза-Істоміна. Вже давно, коли настає весна, я часто слухаю цю музику. І відчуваю, як вона гармоніює зі своєрідним смутком весняної ночі. Весняної ночі, що залива
Стівенг Кінг. Мізері (25.04.2026)
Пол уявляв собі, як задній бампер «камаро» проступає крізь залежаний сніг і виблискує під сонцем. – Звісно, це не надовго, нас чекають іще два-три похолодання, а може, ще одна велика завірюха, але весна вже йде, Поле. Моя мати казала, що передчуття весни схоже на передчуття раю.
Стівенг Кінг. Мізері
Юрій Винничук . Цензор снів (24.04.2026)
За вікном дощ, я люблю дощ, коли він на вулиці, а я в хаті, люблю дивитися, як він заливає шиби, хлюпоче з ринви, як булькочуть калюжі, люблю запах дощу і посвіжілого повітря, люблю вийти після зливи й милуватися листям дерев, коли воно починає переливатися всіма відтінками зеленого, а земля пружинить під ногами, і з неї піднімається пара.
Аль Квотіон. Запчастина Імпровізації (23.04.2026)
Осінь схожа на вишукану хворобу: спочатку ти милуєшся зміною фарб, хапаєш руками листопади, але вже починаєш відчувати якусь нетутешню печаль і переймаєшся тихою ніжністю до коханих і близьких, немов би завтра з останнім, що впав на асфальт, листом зникнуть і вони. Але час іде і поетичний флер спадає з осені, оголюючи голі дерева, холод, похмуру сльоту, і перший мокрий сніг швидко перетворюється н
Тетяна Белімова. Вільний світ (22.04.2026)
Чим визначається-вимірюється щастя? Чи має воно бути однаковим – ніби під копірку розтиражованим – подібним у дрібницях – схожим у цілому – одним і тим самим? Якби ти тільки знала, Полю, як мені було добре з ним! Навіть коли його напівпритомного приносили в наше маленьке помешкання на Межигірську і я просто лягала поруч – навіть тоді була щаслива! Він просто хотів швидше згоріти – пропалати – як
Оксана Забужко. Я, Мілена (21.04.2026)
Телевізор не лише втручався в їхні життя, а й жив своїм власним, і то непорівнянно буйнішим, святковішим, рівномірно яскравим і насиченим на всіх п'ятнадцяти каналах воднораз, тоді як із них двох кожне мало хіба по три-чотири (робота, батьки, друзі), і лиш один спільний, і всі, звісно, працювали куди млявіше й марудніше — з перебоями, темними провалами та накладками сторонніх зображень. До то
Оксана Забужко. Дівчатка (20.04.2026)
Хтось повсякчас проживає за тебе твоє життя — одну з його можливих, ніколи тобою не здійснених версій. Всі почуття, що по-справжньому в'яжуть нас з іншими, від любові до заздрості, походять від цієї потаємної туги за іншими життями — інстинктивно вгаданими, розпізнаними нашими життями, яких ми, одначе, ніколи, ніколи не будемо мати. І хтось нас боронить, хтось ослоняє собою — проживаючи їх за
Андрій Бондар. Любов - риторика. Мій буквар (19.04.2026)
Нібито аж так усе настільки банально, що раптом для самого себе хочеться відповісти на елементарні питання. Чи можна водночас «любити» і «кохати» певну людину? Чи не означає це те саме, що одночасно грати на барабані і співати? Я перестаю вловлювати нюанси, коли йдеться про «любов» і «кохання». Особисто для мене кохання — це радше гра на барабані, вібрування, присутність ритму всередині. Любов — ц
Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі (18.04.2026)
Чуєш, Кицюню, як шурхотить об шибку сніг, - м'яко та лагідно, мовби хто ізнадвору обціловує вікно!.. Сніг, мабуть, закоханий у дерева й поля, якщо так ніжно їх цілує. А тоді повиває їх білою ковдрою і, либонь, приказує: «Люлілюлі, кохані! До літа, до літа...»
- А як літо приходить і вони прокидаються, то вбираються в зелені шати і пританцьовують з кожним вітерцем...
Туве Янссон. Зима-чарівниця (17.04.2026)
Небо було майже чорне, зате сніг синювато виблискував під місячним сяйвом. Море спало під товщею криги, глибоко у землі, поміж корінняччям. Лісовим мешканцям снилася весна. Проте весною ще й не пахло, бо зима щойно встигла ледь перевалити за Новий Рік.
Саме у тому місці, де Долина починала плавно підніматися й ставати схилом гори, стояв засипаний снігом будиночок. Схожий на чудернацьку кучугуру, в
Ліна Костенко. Записки українського самашедшого (16.04.2026)
Дивна жінка моя дружина. Мені здається, що вона завжди думає. Пише дисертацію — думає. Порається на кухні — думає. І водночас вона весь час почуває. У мужчин це роздільніше. Я якщо вже думаю, то я думаю. Гляну на неї — почуваю. А вона думає і почуває одночасно. Може, тому й така вибухова, бо в ній зразу два детонатори.
Вона з тих рідкісних жінок, які не вміють звикати. Ні до побуту, ні до любові,
Леся Українка. Щастя (15.04.2026)
Злий дух створив дивну постать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: щастя. І кожний з людей побачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожч
Наталя Гурницька. Мелодія кави у тональності кардамону (13.04.2026)
Здається, кохання - це не лише надрив і спалах чуттєвості та емоцій. Воно ще й у турботі про щоденні потреби близької людини, у спокійному теплі долонь, у мовчазній згоді й розумінні того, що не завжди є гарний настрій та бажання підтримувати розмову. Таке кохання дуже прагматичне й одночасно безкорисливе, без нього складно жити, неможливо існувати, а щоб зберегти - доводиться важко працювати над
Дафна дю Мор'є. Паразити (12.04.2026)
З приходом перших квітневих днів щось невловиме проникає в повітря, торкається вашої щоки, відгукується в усьому вашому тілі, і тіло оживає.
Льюїс Керрол. Аліса в Країні Чудес (11.04.2026)
Сестра Аліси так і залишилася сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як сідає сонце, і думала про малу Алісу, про всі її дивовижні пригоди (...), й майже вірила у країну чудес, хоча знала, що досить розплющити очі, і все знову стане цілком звичайним (...)
А далі вона уявила собі, як її мала сестричка стане колись дорослою жінкою і, зберігши до зрілих літ щире й лагідне дитяче серце, збере д
Леся Українка. Метелик (10.04.2026)
Метелик на своїм недовгім віку ще не бачив світла, душею тільки чув він, що десь-то єсть сторона краща, ясніша, ніж його рідний льох, бо часом з малого віконця, що було в льоху, падав блідесенький промінь. Аж ось він опинився у великій кімнаті. На столі була ясна-ясна лампа. Метелик почав кружляти понад лампою, щораз то меншими й меншими кружками: хотів він бачити якнайближче те ясне сонце, яким
Сергій Козлов. Їжачок у тумані (09.04.2026)
“Буває ж таке - палиш у печі, дивишся на вогонь і думаєш: он вона яка велика зима! А зранку вибігаєш на ґанок - ліс у тумані й ні острівця снігу не видно ніде. Куди ж вона поділася, зима? Тоді збігаєш із ґанку й бачиш... калюжу. Справжню калюжу посеред зими. І від усіх дерев іде пара. Що ж це? А це вночі пройшов дощ. Великий, сильний дощ. І змив сніг. І прогнав мороз. І в лісі стало тепло, як бува
Френсіс Бернет. Таємний сад (08.04.2026)
За ніч вітер розігнав сірий туман і хмари. Над пустищем синіло чисте небо. Вітер теж ущух. Мері навіть не мріяла побачити таке бездонно-синє небо. Тільки де-не-де пропливають маленькі білі хмарки, неначе спінені хвильки. Та й саме пустище позбулося своєї сірости, заграло новими барвами.
— Ага, бачиш, — усміхнулася Марта. — В цю пору так є: то дощ, буря, то сонце засвітить. Весна надходить.
Френсіс Бернет. Таємний сад (07.04.2026)
— Весною пахне. Чуєш?
Мері втягнула у ніздрі повітря.
— Здається, чую. Такий вогкий і приємний запах.
— Бо то земля пахне, — кивнув головою, не перестаючи копати. — Сонце пригріло. Все почне рости, потягнеться до сонця. Земля за зиму набрала сили.
Ельчін Сафарлі. Чекай удома, коли повернуся (06.04.2026)
Чому нам щось постійно заважає вибирати щастя? Бути нещасливим нескладно. Для цього не потрібно шукати причину, досить піти за натовпом, вічно незадоволеним і занадто заземленим. Станеш як більшість, яка тільки й робить що виставляє світу претензії. У нещасливого життя один смак - гіркий, терпкий, як у незрілого мигдалю. Завжди різне на смак щастя потребує зусиль. Воно не прийде поки вилежуєшся на
Галина Вдовиченко. Тамдевін (05.04.2026)
Я зрозумiла сьогоднi, чому моя подруга виглядає молодшою за свої роки. Її обличчя не спотворювали гримаси незадоволення, злiсть чи напруга. Їй вдавалося бути доброзичливою навiть пiд час незручних розмов. Мiмiчнi зморшки не ламали чоло мiж бровами суворим насупленням, кутики губ не опускалися приречено донизу. Свiтле вiдкрите обличчя робило Марiю подiбною на дорослу дiвчинку. От тiльки руки свiдчи
Агата Крісті. Автобіографія (04.04.2026)
Ви живeтe, і розплющуєте очі, і настає новий день; кожен наступний крок у вашій подорожі в незвідане - в цій захопливій подорожі - і є ваше життя. І дух захоплює не обов'язково від того, що це взагалі життя, але від того, що це ВАШЕ життя. Одне з найбільших таїнств існування - насолода даним вам даром життя.
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави (02.04.2026)
Коли я була маленькою, ти казала, що колись у моєму серці поселиться щось, схоже на метелика: дуже красиве, тендітне й крихке. ... Мій метелик поселився в серці, коли я зустріла Його. Знаєш, у нього такий мужній голос. Трохи обвітрений, але впевнений і дуже спокійний. ... Його голос нагадує мені шум морських хвиль. Він дуже красивий - у нього добрі очі й тепла усмішка. Він любить ходити далекими с
Тетяна Брук. Бережіть янголів своїх (01.04.2026)
Я все ще не могла взяти до тями, як сталося так, що я оточила себе людьми байдужими і корисливими. І зрозуміла, що й сама, напевне, не без гріха. І тепер необхідно поставити питання Руба "Що я повинна змінити в собі? Як навчитися бути справді щирою і мудрою?" Дивовижно, але я вже перестала ображатися на людей, з якими спілкувалася досі. Зрозуміла, що людина має право жити так, як хоче, бути такою,
Юрій Андрухович, Дванадцять обручів (31.03.2026)
У своїх листах з України Карл Йозеф Цумбруннен писав: "Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обов’язково з нами трапляється. Штука лише в тому, що завжди надто пізно і завжди якось не так. Отже, коли це постає перед нами, навіть не впізнаємо його в обличчя. Тому ми переважно боїмося майбутнього, боїмося подорожей, дітей, боїмося змін. Я не вмію чинити цьому опору, але з ус
Милорад Павич. Зіркова мантія (30.03.2026)
Любов ... має свої пори року. Свою весну, літо, осінь і зиму ... Всередині кожної пори року є свої власні, крихітні пори року. Їх теж чотири. Наприклад, літо любові має свої зовсім маленькі осінь, зиму, літо і весну ... А коли прийде зима вашої зими, ви будете чекати весну. Але це буде весна не колишнюї любові, а якоїсь нової...
Френсіс Бернет. Таємний сад (29.03.2026)
— Але там є ще один сад…Той, що по другий бік муру. Але входу я не знайшла, — мовила Мері. — Там на одному дереві сиділа пташка, така червоногруда, і співала.
На її здивування, при цих словах похмуре обвітрене обличчя старого Дікена відразу злагідніло. Чоловік повільно усміхнувся. Це геть його перемінило. Мері подумала: наскільки ж гарніше має вигляд людина, коли вона усміхається.
Робін Норвуд. Жінки, які занадто сильно люблять (28.03.2026)
Істинна згода з особистістю людини без спроб змінити її за допомогою заохочення, маніпуляцій або насильства є високою формою любові, яка важко досяжна для більшості з нас. За всіма нашими зусиллями змінити іншу людину ховається егоїстичний за своєю суттю мотив: ми переконані, що, якщо вона зміниться, ми станемо щасливими. В бажанні стати щасливим немає нічого поганого, але, поміщаючи джерело щастя
Ульф Старк. Маленька книжка про любов (27.03.2026)
Її вигляд нагадував, що вже Різдво. Вона вдягнула до уніформи червону, як у гнома, шапку. А ще в неї були червоні очі, бо вона прибирала і пізно лягла спати. Коли вхідні двері зачинилися, я підтягнув маскувальні штори. Надворі світив місяць і мерехтіли зірки, тож мені стало веселіше. Я ліг на канапу, дивився на них і думав про обійми. Про те, як по-різному обіймаються мама та Ельса. Хоч мені подоб
Йоганна Ягелло.Тирамісу з полуницями (26.03.2026)
…життя приносить стільки приємних речей. Багато з них крилися саме в тілі. Прохолода вітру на розігрітій шкірі, гаряча ванна з піною, що пахне ваніллю, смак чилі, вершків, полуниць, запах її улюблених парфумів…стільки чуттєвих насолод, така розкіш!
Френсіс Бернет. Таємний сад (25.03.2026)
— Прислухайся, навесні все росте, бо падає теплий дощ і сонечко світить. Подивися, все оживає: і дерева, і кущі, і квіти. І пташки шукають собі пару, і будують гнізда.
Леся Медик-Яремчук. Помічники святого Миколая. (24.03.2026)
Не так легко інколи буває робити комусь приємність. Але це обов’язково потрібно, щоб якнайбільше було на дитячих личках щирих радісних усмішок.
Мар`яна Прохасько і Тарас Прохасько. Хто зробить сніг (23.03.2026)
Сніжинки летіли на Повза зі всіх сторін, сідали на лапи і на живіт, лоскотали ніс і вуха. Це було, на диво, приємно і зовсім не страшно. Повзові стало так радісно, що захотілося бігти їм назустріч. – Мартіно, це сніг! – кричав він і бігав довкола зайченятка. Він підстрибував, падав, котився, перевертався, вставав і біг знову. Повзове щастя було таке справжнє і сильне, що Мартіна, дивлячись на ньо
